Іран розвертається у бік Китаю. Але чи готовий до цього сам Пекін?

Під час війни з Ізраїлем був підірваний вищий ешелон військового керівництва Ірану та протиповітряна оборона країни. Також проявилася вразливість її повітряних сил. За кілька днів Ізраїль встановив повітряну перевагу, проклавши шлях для авіаударів США по ядерних об’єктах Ірану.

Але війна також випробувала межі союзу Ірану з Росією, яка протягом 12-денного конфлікту запропонувала Тегерану лише дипломатичну підтримку.

Маючи низьку довіру до Москви, Іран зараз терміново прагне відновити свою оборону та звертається до Китаю за передовим військовим обладнанням, яке Росія не змогла поставити. Водночас Тегеран зіштовхується з новими перешкодами та скептицизмом, а це виявляє як межі його можливостей, так і глибину стратегічної ізоляції країни.

Росія: стратегічний партнер лише номінально

Незважаючи на нещодавно підписану угоду про стратегічне партнерство та роки тісної співпраці, підтримка Ірану Росією під час цієї кризи виявилася переважно риторичною.

Як зазначає газета «Шарґ», «цей альянс у критичні моменти базується радше на зміні інтересів, ніж на непохитних зобов’язаннях».

Хоча президент Росії Володимир Путін засудив удари США як «невиправдані» та запропонував діалог, він не взяв на себе жодних зобов’язань щодо військової допомоги. Кремль неодноразово наполягав на тому, що угода про партнерство не містить положень про військову допомогу під час війни.

Алі Мотахарі, колишній заступник спікера парламенту Ірану, підкреслив зростаюче відчуття розчарування у своєму дописі на X.

Він зазначив, що Росія відмовилася продавати Ірану систему протиракетної оборони С-400, незважаючи на те, що Тегеран постачав Москві безпілотники для війни в Україні (і надавав такі системи Туреччині та Саудівській Аравії).

Мотахарі стверджує: небажання Росії пов’язане з побоюваннями, що Іран може використати С-400 проти ізраїльської агресії, викриваючи поверховість так званого стратегічного партнерства, «яке розхвалює Путін».

Спроби Ірану придбати передову російську військову техніку, включно з винищувачами Су-35 та ударними гелікоптерами Мі-28, також зайшли в глухий кут.

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) та міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі потискають один одному руки під час зустрічі в Кремлі, Москва, 23 червня 2025 року

Як йдеться у статті медіа «Шарґ», «за винятком кількох навчальних літаків, жодного з обіцяного обладнання не було поставлено». Ключовими причинами називають виробничі проблеми в Росії та дипломатичний тиск з боку країн Перської затоки, Ізраїлю та Сполучених Штатів.

Така тенденція відмови від зобов'язань, ймовірно, змусила іранських чиновників та аналітиків відкрито поставити під сумнів надійність Росії як союзника.

Небажання Китаю та глобальна політика

Оскільки Росія не є надійною, стверджується в непідтверджених повідомленнях як в іранських, так і в західних медіа, Іран звернувся до Китаю у надії отримати передову військову техніку, зокрема багатоцільовий винищувач Chengdu J-10C.

Військово-повітряні сили Ірану сильно застаріли та погано оснащені для протистояння сучасним супротивникам. Їхній флот складається переважно із застарілих літаків американської та радянської епохи, придбаних до революції 1979 року.

J-10C – це одномоторний винищувач покоління 4,5, оснащений передовою авіонікою та радаром AESA. Він здатний розгортати далекобійні ракети PL-15 та вважається надійним, хоча й не рівноцінним, конкурентом ізраїльському F-35I.

Однак, за словами Андреа Гізеллі, викладача Ексетерського університету та керівника досліджень проєкту ChinaMed, Китай явно не хоче постачати озброєння Ірану.

Китайські військовослужбовці стоять біля винищувача J-10C під час 13-ї Китайської міжнародної авіаційної та аерокосмічної виставки, також відомої як Airshow China, у вересні 2021 року

«Пекін намагається стабілізувати відносини з Вашингтоном, щоб виграти час для подальшого підвищення своєї технологічної та економічної самодостатності, – каже Гізеллі у коментарі Радіо Свобода. – Це важливіше, ніж відновлення іранських ВПС».

Експерти також погоджуються, що відносини Китаю з регіональними суперниками Ірану сприяють його небажанню посилювати військову силу Ірану.

«Китай діяв як економічний чи геоекономічний гравець на Близькому Сході», – каже Хамідреза Азізі, науковий співробітник Німецького інституту міжнародних справ та питань безпеки.

Він заявив Радіо Свобода, що Китай цінує свої відносини з сунітськими арабськими сусідами Ірану в Раді співробітництва арабських держав Перської затоки – Катаром, Саудівською Аравією та Об'єднаними Арабськими Еміратами – які є критичними постачальниками енергії та торговельними партнерами, але підтримують обережні відносини з Тегераном.

Аналітики погоджуються, що найефективніший спосіб підтримки Ірану Китаєм – це продовження закупівель нафти, які забезпечують Тегерану життєво важливі доходи під санкціями.

Для Пекіна збереження доступу до енергії та уникнення регіональної дестабілізації переважають будь-які потенційні вигоди від продажу Ірану передової зброї, як стверджує Гізеллі.

Стратегічна ізоляція Ірану

Події останніх тижнів виявили глибину стратегічної ізоляції Ірану.

І Москва, і Пекін поставили на перше місце власні інтереси та відносини з супротивниками Ірану над будь-яким формальним союзом.

Як підсумовує «Шарґ», небажання Росії виходити за рамки політичних заяв серйозно підірвало її авторитет як союзника, тоді як реальна політика Китаю гарантує, що будь-яка суттєва військова підтримка залишиться недосяжною.

Фарзан Сабет, провідний дослідник Женевського аспірантського інституту, заявив Радіо Свобода, що Тегеран «не має жодних хороших варіантів», коли йдеться про іноземних військових партнерів.

Навіть якби Тегерану вдалося придбати винищувачі у Китаю, для цього знадобилося б набагато більше, ніж він може заплатити, щоб мати змогу підтримувати повітряну перевагу в майбутніх конфліктах, принаймні у власному небі.

«Це дуже-дуже дорого, – каже Сабет. – Оскільки Іран перебуває під санкціями, нікому не зрозуміло, хто матиме гроші, щоб за це заплатити».