Ігор Карней – колишній журналіст Радіо Свобода, який понад 20 років висвітлював події в Білорусі. За майже два роки в ув’язненні Ігор схуд на 17 кілограмів і тепер має проблеми з серцем. Правозахисники визнали його політичним в’язнем. Після звільненння він розповів Радіо Свобода про нелюдські умови перебування в ув'язненні.
Ігор Карней був у гарному настрої, коли вийшов до крамниці одного понеділкового ранку два роки тому після «щасливих» літніх вихідних за містом, де він разом із дружиною Інною відвідував друзів. Втім, далеко відійти йому не вдалося. За кілька секунд після того, як він вийшов із квартири, Ігор помітив тінь на сходовому майданчику – і його затримав офіцер КДБ Білорусі – так досі, майже через 35 років після розпаду Радянського Союзу, називається головне управління внутрішньої безпеки РБ.
«Виявляється, біля сміттєпроводу була засідка», – розповів Карней Радіо Свобода. – «І він просто показує мені клаптик паперу, тицяє його мені під ніс і каже: «Повертаємося. У мене до вас є питання, будемо проводити обшук»
Після ретельного обшуку квартири кількома співробітниками КДБ, Карнея забрали.
«Я навіть пам’ятаю, у якій сорочці він був», – сказала Інна. – «І я подумала, що потрібно запам’ятати цей момент, бо ми не знали, чи надовго [Ігор зникне]. Пізніше слідчий зателефонував і сказав, що його затримали на 10 діб»
Насправді Карней був відсутній майже два роки – сидів у слідчих ізоляторах і в’язницях по всій Білорусі, багато часу провівши в переповнених камерах або виснажливій ізоляції – перш ніж минулого місяця його звільнили та вивезли до Литви в межах звільнення за посередництва США 14 в’язнів режиму авторитарного білоруського лідера Олександра Лукашенка.
У березні 2024 року суд у Мінську призначив Ігорю Карнею три роки колонії та штраф у сумі 20 тисяч білоруських рублів (це понад шість тисяч доларів) у справі про участь в екстремістській спільноті. Провладна газета «Білорусь сьогодні» писала, що йому інкримінували співпрацю з Білоруською асоціацією журналістів, яка в березні 2023 року була визнана «екстремістським формуванням». Правозахисний центр «Вясна» визнав Ігоря Карнєя політв’язнем.
Карней, який понад 20 років співпрацював із Радіо Свобода, є одним із тисяч білорусів, ув’язнених, як стверджують правозахисники, за політично вмотивованими звинуваченнями. Лукашенко, який протягом 31 року майже не терпить інакодумства, посилив і без того жорсткі репресії проти основних свобод після виборів 2020 року.
Історія випробувань Ігоря Карнея підкреслює атмосферу тиску й несправедливості, яка, за свідченнями опонентів режиму Лукашенка, активістів і правозахисників, панує у Білорусі.
«Нелюдські умови»
Усе почалося із перебування на Окрестіно – сумнозвісному ізоляторі тимчасового тримання в Мінську, де, за словами Карнея, «умови просто нелюдські».
Його посадили до камери розміром у менш ніж 6 квадратних метрів:
Ти просто стоїш у цьому переповненому автобусі
«Туди набивають 10 людей. У нас у середньому було 10, а хлопці казали, що бувало й більше», – розповідає він. – «Ти просто стоїш у цьому переповненому автобусі – так це виглядає. І так минає 5, 10, 12 днів – усе це триває без кінця». Охоронці будили ув’язнених двічі за ніч для переклички – о 2-й та 4-й годині ранку. «Фізично важко підвестися, бо всі притиснуті одне до одного, як частини мозаїки, і складно розплутатися»
За його словами, ув’язнені стояли в черзі, щоб справити потребу на очах у всіх, хто перебував у камері. Прийоми їжі були нервовими й поспішними: через їдальню проходило півтори тисячі людей менш ніж за годину, в умовах «суцільної метушні».
«Це – головна зброя будь-якого ув’язненого», – сказав він, показуючи грубу алюмінієву ложку, яку зберіг із часу свого ув’язнення. – «Якщо загубиш – залишишся голодним. Її носять у кишені день і ніч – це те, що допомагає вижити»
У серпні 2023 року, через місяць після арешту, Карней дізнався, що справа проти нього стосується його участі в Білоруській асоціації журналістів, яку КДБ визнав екстремістською організацією раніше того ж року.
У березні 2024 року його засудили до трьох років позбавлення волі за участь в екстремістському формуванні, а в грудні додали до терміну ще 10 місяців.
Одним із головних доказів проти нього, за словами Карнея, була заява, яку він написав у 1997 році з проханням прийняти його до новоствореної Білоруської асоціації журналістів – звинувачення, яке він назвав абсурдним.
«Панове, минуло чверть століття, усе було нормально багато років: Асоціація журналістів була зареєстрована, працювала, нікому не заважала… Ніхто навіть не цікавився нею раніше», – сказав 57-річний Ігор Карней.
У будь-якому разі, за його словами, під час судового процесу та перебування у в’язниці прокурори й наглядачі зосереджувалися не стільки на Асоціації журналістів, скільки на його роботі на Радіо Свобода.
«Раідо Свободу згадували постійно і для мене це було дуже болісно», – розповів він, припускаючи, що саме через це його виокремили, оскільки держава хибно тлумачила це як доказ того, що «я давно продався, що дію не з власної волі, а за нав’язаною мені чужою».
Після Окрестіна Карнея перевели до колонії у місті Шклов. За традицією, яка тягнеться ще з радянських часів, ув’язненим за «політичними» статтями, на відміну від засуджених за насильницькі чи економічні злочини, часто відмовляють у базових правах – таких як побачення з рідними, листування, доступ до бібліотеки, спортивних майданчиків чи тренажерів.
«Якщо ти віруючий, то не можеш навіть піти до церкви», – каже він. – Натомість засуджені за вбивства, бунти чи шахрайство мають до всього цього доступ»
Крім того, політичних в’язнів ставили в принизливе становище, коли щодня на початку й наприкінці дня лунав гімн Білорусі. Якщо ув’язнений не клав руку на серце, йому погрожували покаранням або продовженням одиночного ув’язнення.
«Надзвичайно сувора» атмосфера
Карнея пізніше перевели до в’язниці суворого режиму у білоруському місті Мозир. Розвалена інфраструктура там у порівнянні зі шклоською в’язницею робила її «ніби Лас-Вегасом», сказав він, але атмосфера у Шклові була надзвичайно суворою.
Незначні випадки, які сприймалися як непокора, каралися ізоляцією або триманням у камері, де могло бути кілька в’язнів і посилені обмеження.
Карней зіткнувся з особливо жорстоким ставленням з боку заступника начальника в’язниці, якого він впізнав із свого судового процесу, де цей тюремник був одним із 22 свідків обвинувачення, розповів він.
Ігор і Інна Карнеї та їхні чотири доньки – серед багатьох білорусів, які покинули країну після виборів 2020 року, зокрема багато хто втік через страх переслідувань або гіршого. Відтоді було заарештовано понад 65 000 людей, багато з яких повідомляли про жорстоке поводження або тортури з боку державних службовців.
У січні, за кілька місяців до свого звільнення, Карней став третім нинішнім або колишнім журналістом Радіо Свобода, якого змусили з’явитися перед камерою державного телебачення у, як він сказав, «пропагандистському фільмі для КДБ».
Відео, в яких журналістів звинувачували у спробі «підпалити Білорусь», транслювалися на державному телебаченні напередодні президентських виборів у січні 2025 року.
«Мій ніс майже відмерз», – сказав Карней про зйомки програми, які «тривали довго» у вологу і холодну погоду. Він також поставив під сумнів пропагандистську цінність цих відео.
«Будь-якому ідіоту має бути зрозуміло, що ці люди перебувають під примусом – це не справжнє», – додає він.
Лукашенко оголосив про своє сьоме президентське правління після виборів у січні, які його опоненти за кордоном та багато західних урядів засудили як фальсифіковані.
Попри серію звільнень останніми місяцями, станом на 1 липня у Білорусі за ґратами залишалися 1 175 осіб, яких правозахисна організація «Весна» вважає політичними в’язнями.
Серед них – Ігор Лосік, журналіст Радіо Свобода, якого затримали понад п’ять років тому. Окрім появи перед камерою для одного з пропагандистських відео у січні, про Лосика не було відомо близько двох років.
Статтю підготував Стів Ґаттерман на основі матеріалів Білоруської редакції Радіо Свобода
Форум